Багато років тому, коли я підпрацьовавував у Львові волонтером з переливання крові в лікарні, я познайомився з маленькою трирічною дівчиною, яка страждала на важку хворобу.
Маленька дівчинка потребувала переливання крові від свого п’ятирічного брата, який дивом пережив ту саму хворобу. Хлопчик виробив антитіла, необхідні для боротьби з хворобою, і була єдиною надією для його сестри.
Лікар пояснив ситуацію маленькому братові і запитав, чи буде хлопчик готовий здати свою кров сестрі. Я побачив, як він вагається лише на мить, перш ніж він зробив глибокий вдих і сказав: «Так, я зроблю це, якщо це врятує мою сестру».
Коли відьувалося переливання , він лежав у ліжку поруч із сестрою і посміхався, побачивши, як колір повертається до її щок.
Потім його обличчя зблідло, а посмішка згасла. Він підняв погляд на медсестру біля себе і тремтливим голосом запитав: “Коли я почну вмирати?”
Хлопчик неправильно зрозумів лікаря і подумав, що він повинен померти, щоб врятувати свою хвору сестру.